Жизнєнні історії - Софія Мокій

У славну епоху злиплих макаронів дев’яностих і цукерок замість зарплати я жила неголодним дитинством, наповненим її історіями. Звісно, мені малій найцікавіше було слухати про бабусині дитячі роки. І в ті миті за гофрованим часом обличчям можна було роздивитися дівча, яке називали просто Нілкою. — Шо, може, хочеш жизнєнну історію? — бабуся Ніла, яка лікує головний біль маленькою чарочкою коньяку, а застуду настоянкою прополісу, розпочинала розмову про своє життя. Як шістнадцятирічною грузила німецькі бомби на аеродромі біля села, а після війни в саморобній куртці з німецького прапора вступила в технікум і стала найкращою студенткою. Як примерзла спиною до стіни обледенілого гуртожитку, крала дрова з військової частини, зупиняла поїзд пляшкою самогону і вчилася виживати у бідності. І як її життя змінила перша любов. Любов у листах. Це історія всього покоління «воєнної молоді», яке зустрічає нас на ґанках стареньких хат і обіймає втомленими, старечими руками. Встигнути б почути всі їхні жизнєнні історії…